Ми з чоловіком втратили роботу, а у наш будинок потрапив снаряд; навколо все було у воронках від обстрілів. Розпочалися проблеми із забезпеченням продуктами, але зараз тримаємося разом.

Ми перебували у своєму рідному місті Харкові, на Салтівці, на 9 поверсі, недалеко від окружної дороги, де вже стояли війська. Дитині було 11 років, вона дуже перелякалася і тряслася усі дні до виїзду. Ми одразу розказали доньці, що відбувається, і намагалися заспокоїти.

Найстрашнішим днем була ніч з 1 на 2 березня, коли літала авіація, увесь дім вібрував, і здавалося, що він зараз рухне. Старша та молодша доньки захворіли з підозрою на пневмонію через перебування у підвалі. 2 березня ми негайно вирішили покинути місто. Діти лякалися усіх звуків, а ми з чоловіком і бабусею намагалися триматися, щоб їм не було так страшно, хоча й самі перебували у стані неврозу.

Аптеки майже не працювали і були величезні черги, як і магазини. Продукти ми намагалися купувати завжди, а медикаменти шукали через знайомих, коли закінчувалися власні запаси.