Наше місто перебувало в окупації з першого дня війни. Ми жили там два місяці, поки чоловік не вивіз мене та дитину в Львівську область, а згодом виїхав і сам. Зараз ми знімаємо будинок у селі, бо маємо трьох собак і дві кішки. До міста далеко, дитина не відвідує гуртки та не має друзів.

Чоловік мав бізнес у Новій Каховці, який повністю втратив. Досягнув пенсійного віку, але не може оформити пенсію, бо немає можливості підтвердити трудовий стаж. Працюю тільки я, зарплати вистачає лише на оплату оренди житла.

Ми прокинулися від звуку ракет і вибухів. Орки зайшли вже о 10 ранку та встромили свій прапор на Новокаховську ГЕС — тоді ми зрозуміли, які війська зайшли. Добре, що в будинку був підвал — ховались і ночували там. Панічні атаки під час тривог досі переслідують.

Син мав йти того дня в школу після карантину на COVID, але прокинувся разом з нами, бо було чути ракети. Кожен день був таким, що про нього неприємно згадувати. Орки ходили під вікнами, танк зупинився біля сусідського будинку. Я почувалася як звір у клітці, усвідомлюючи, що не зможу навіть у власному підвалі захистити себе чи дитину, що вони можуть зробити все, що завгодно.

Рятувала лише віра в Бога та молитва.

Іноді з’являється сильне відчуття тривоги без причини, постійний упадок сил, відсутність настрою та бажання йти далі. До магазину не ходили, бо було страшно вийти з дому, розтягували ті продукти, що були вдома.