Бовкуш Жанна, 15 років, учениця 9-го класу Криворізького ліцею №24

Вчитель, що надихнув на написання есе: Каракаш Тетяна Олексіївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Мене звати Жанна, я з Харкова, у якому народилася і була щаслива.

Двадцять третього лютого, як завжди, ввечері я лягла спати. У той час навіть усвідомити не могла, що мене чекає через менш ніж 5 годин. О 4 годині 48 хвилин я стрепенулася від жахливого тріскоту старої балконної рами. Разом зі мною прокинулися моя мама, бабуся, тітка та мій п'ятимісячний братик Марк. Ми почули жахливі звуки вибухів. Бойові дії почалися на відстані не більше 23 кілометрів від мого району. У місті Чугуєві. Поки мої рідні не розуміли, що робити, я прочитала новини про перші вибухи та початок повномасштабної війни в Україні. Ця новина мене приголомшила.

О 7 годині ранку ми з мамою збираємо валізи та йдемо до шкільного бомбосховища, їх на території навчального закладу було чотири. Перші два дні ми жили в приміщенні, у якому навіть двері не зачинялися й горіла лише одна лампочка. Уночі я вирішила піти в школу зарядити телефон та подивитися інші підвали. У сховищі всередині школи було набагато краще, бо там було тепло. Вранці ми перейшли туди, де й просиділи останні сім днів. Це було дуже важко, тому що ми майже не їли та не виходили нагору. За час перебування у вологому приміщенні ми виробили режим: о 6 ранку ми на дуже короткий час (пів години) бігли додому, щоб помитися, а дорогою подихати свіжим повітрям.

З кожним днем ставало гірше: розбитих домівок та вікон ставало все більше , а в повітрі - жахливий запах пороху. Усе, що я бачила, було схоже на кінець світу з якогось фільму жахів.

Холодно; підозріло тихо; на дорозі - уламки, тролеї; мете сніг, засипає очі; мороз обпікає все, до чого доторкається. Найстрашніше було вночі: починалася моторошна стрілянина, сотні людей у паніці. Заспокоюю свою маму: у неї істерика. Тримаю на руках маленького братика, а на голову сипеться пил та маленькі камінці. Сон був не більше 4 годин на добу, бо, сидячи на стільці, спати незручно та через хвилювання ще й не хочеться.

Четвертого березня за нами приїхав мій тато, хрещений та дядько. Мама залишилася в хрещених у місті, а я поїхала до тата, дядька, сестри, татової дружини та ще до одного братика. За маму я не хвилювалася, бо знала, що вона недалеко та в безпеці. Восьмого березня ми вирішили поїхати на один тиждень до бабусь та дідусів у Херсонську область, сподіваючись, що за цей час мир повернеться в моє рідне місто. Одинадцятого березня ми прокинулися від гучного скреготу російської техніки по асфальту. Зникла вода, світло, інтернет, мобільний зв'язок був лише на дорозі за межами двору. Російські солдати ходили по хатах, забирали усе, що знаходили. Було дуже страшно. Ми іноді ночували в погребі. А якщо й ні, то завжди одягнені, щоб бути готовими бігти будь-якої миті. У таких умовах ми прожили днів двадцять. Коли випадала можливість, я телефонувала мамі й казала, що дуже її люблю, бо розуміла, що в будь-який момент можу померти. Жахливе відчуття. На восьмий день окупації села, у якому я перебувала, мама мені повідомила, що в мою школу прилетів снаряд та застряг у стелі підвалу, у якому сиділи люди. Мама сказала, що виїжджає за кордон, бо на руках маленький Марк, вона за нього дуже хвилюється. А я ніяк не можу виїхати… Для мене це стало шоком, але я розуміла, що там, в далекій країні, мамі й моєму маленькому братикові нічого не загрожуватиме.

У кінці березня зранку до нашого двору заїхали військові із ЗСУ. Сказали, що в нас є не більше п'ятнадцяти хвилин, щоб виїхати із села, бо почнутся потужні бойові дії. Усю дорогу я переживала й плакала, бо знала, що нас можуть розстріляти. У вікна машини неможливо було дивитися: розвалені хати, обгорілі машини … і безліч блокпостів. Надвечір ми приїхали в Кривий Ріг і зіткнули з полегшенням.

Ці жахливі події залишили глибокий шрам на моєму серці.

Війна розлучила мою родину: мама з братом у Норвегії, бабуся та тітка в Польщі, інші бабуся та дідусь в окупації. Але я вірю, що настане день, коли ми всі зберемося за великим столом, щоб відсвяткувати перемогу.

Слава Україні !!! Героям слава!!!