Село Первомайське в декількох кілометрах від лінії зіткнення. Найстрашніше для Аліни – бачити спалахи в небі й чути вибухи.
Ми були в селі Первомайське, я була вагітна, на шостому місяці, на сьомому навіть. З’явилися спалахи в небі незрозумілого походження, і потім пішов ажіотаж – стріляють.
Сиділи в підвалі в сусідській хаті. Ми там спали, а на ранок ішли, щось робили, а ввечері назад у підвал.
Виїжджали ми на море на тиждень, коли почали прилітати осколки, коли почалися вибухи. У ставок прилітало, піднімався такий струмінь у триповерховий будинок. Ми поїхали на море, тоді це було можливо – поїхати спокійно. Повернулися додому, і постійно там перебували.
Зараз набагато, звичайно, стало тихіше, але все одно час від часу стріляють. Уже не чекаєш, і люди бояться... Уночі прокидаєшся і якийсь звук – уже підскакуєш і лякаєшся: що це? Чи то грім гримить, чи то це снаряди летять. Страх. Якось деякий час навіть трохи стихло, почали трохи забувати. А ось буквально два місяці поспіль знову чути вибухи через день.
