Андрійчук Володимир, 9-б клас, Кам'янець-Подільський ліцей №9 імені А. М. Трояна

Вчитель, що надихнув на написання — Шедловська Наталія Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Для усього світу, а перш за все для українців, мир — це найголовніша моральна та цілком невід'ємна цінність, яку ми всі прагнемо зберегти. Адже він є постійною основою стабільного майбутнього, розвитку як різних сфер діяльності, так і людини чи країни в цілому.

У мирних умовах, коли ніщо не загрожує життю, людина має змогу розвивати свої таланти, творити й пробувати щось нове, 

будувати не тільки своє майбутнє, а й майбутнє своїх рідних, розвивати державу та духовні цінності.

Сучасна українська молодь не зламалась навіть під тиском повітряних тривог, повномасштабного вторгнення. Деякі люди, втративши своє майно, і найголовніше — близьку для серця їм рідну кров, все одно реабілітуються й з піднятою головою відстоюють права своєї Батьківщини, захищають рідні землі, і, відчуваючи бажання помститись, окремі люди йдуть добровільно чинити опір російській армії.

Молоде покоління постійно бере участь у волонтерських заходах, збирає достатньо великі кошти на дрони та для української армії в цілому, а також активно відмовляється від російського контенту,

на кшталт музики, відео так книг. Підлітки за довгий час навчились цінувати близьких: кожну проведену з ними хвилину, кожну радість та переживання та все це під впливом боротьби українців за незалежність. Підлітки є навіть прикладом для багатьох дорослих: вони демонструють те, що мир, це не просто відсутність суперечок між державами, це цінність, яка повинна бути в пріоритеті у будь-якому суспільстві, бути його обличчям. Мир є недосяжним шляхами сварок, насильства та образ, його можна здобути лише шляхом взаєморозуміння, підтримки, віри та прагнення зробити цей світ кращим, попри всі незгоди.

Сучасні молоді хлопці та дівчата, що стоять на передовій, як ніхто розуміють значення миру, що це основа світлого та щасливого майбутнього країни, інших людей, і навіть ті люди, що не тримають цілодобово в руках зброю, не носять бронежилет замість теплої куртки, все одно так чи інакше підтримують країну.

Прагнення до життя — це ще одна риса, яку дуже яскраво демонструють українці, зокрема підлітки. Незважаючи на повномасштабне вторгнення, вони не зупиняються на своїх досягненнях.

Багато наших аспірантів, лаборантів та абітурієнтів виїжджають за кордон, щоб здобути нові знання, освоїти важливі, та життєво необхідні професії, працюють на благо своєї держави в майбутньому. 

Молодь бачить своє майбутнє і за межами України також, вони хочуть бути невеликою частиною цього світу, який прагне здобути мир.

Українська молодь попри всі жахіття повномасштабного вторгнення продовжує жити, мріяти та докладає усіх можливих зусиль заради втілення цих мрій у життя. Вони є найбільш яскравим прикладом, як любов до життя допомагає вірити у майбутнє, а сила духу служить опорою для цієї любові. Молодь доводить, що якщо не втратити цієї віри на початку, то увесь час вона допомагатиме у скрутні часи. Вони розуміють, що від їхніх дій та зусиль сьогодні, залежить, якою ж країна буде завтра.