Уманець Аліна, 9 клас
Єрківський ліцей імені Героя України В.М. Чорновола Єрківської селищної ради Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Янворська Лариса Анатоліївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Свою супер силу я беру, насамперед, від рідної землі, яка пам’ятає всіх своїх захисників. Ще в сиву давнину анти на чолі з Божем кілька років стримували орди готів. Вони загинули, але народ оспівав подвиг захисників, про що свідчить «Слово о полку Ігоревім». Візантійський імператор Маврикій писав, що слов’ян не можна схилити до рабства чи покори. Київські князі боронили нашу землю від всякої нечисті, що хотіла її захопити (хозар, печенігів, половців, монголо-татар). Хіба можна цим не пишатися?

Я пишаюся, що росту на козацькій землі. Чого вартий Сагайдачний з козаками, які врятували Європу під Хотином від турків! Та ще й живу на Черкащині – землі Богдана і Тараса. В усі часи наш народ та його предки були особливими, нездоланними, свободолюбивими. Сильний дух предків надихав боротися за свою незалежність Вільних козаків, Холодноярську республіку. Бути українкою – це суперсила, оскільки це означає мати глибокі корені і багату історію, яка спонукає мене до дій.

Події Революції Гідності показали, що українці готові захищати свої права і волю навіть за ціною власного життя. Ті, що вийшли на Майдан, здійснили акт громадянської мужності. Тоді всі хотіли своєї свободи і стояли там навіть після жорстокого побиття студентів, хоча вже розуміли, що їх чекає. Але стояли до останнього. Вони були готові покласти життя за свою державу. І хіба після цього можна сказати, що ми не дружний народ? Уже тоді найкращі з нас рятували нашу державу від перебування у статусі російської напівколонії.

Але, на жаль, країна-окупант не має адекватної влади, і вона не перестає розглядати землі нашої держави як «здобич». Тому у квітні 2014 року на сході розгортається війна. Українці взяли до рук зброю, щоб захистити Батьківщину від ворога. Ми в тилу допомагали захисникам, чим могли. Хтось випікав здобу, хтось в’язав шкарпетки, хтось віддавав продукти, а хтось, знаючи ризики, відвозив це нашим воїнам. Це продовжувалося протягом 8 років. Але ж росіян це не зупинило. Тому 24 лютого 2022 року о 4 годині ранку президент держави, назву якої ми всі знаємо, оголосив «спецоперацію» проти «нацистів» та «бандерівців». Протягом трьох днів нас ніби-то мали «визволити». Та ворог не очікував такої мужності, стійкості й відваги, якою його зустріли наші воїни.

Підліткам набагато важче переживати цю війну. Нам теж доводиться думати про те, який внесок можемо зробити для прискорення Перемоги України. Тому ми беремо участь у благодійних ярмарках та концертах разом із дорослими, збираючи кошти для ЗСУ. І разом з тим вчимося. Не тільки для себе, а й для майбутнього нашої держави. Чим більше розумних людей, тим швидше підніметься економіка нашої країни після війни.

Не важливо, чого це буде вартувати, але наша ціль – це зберегти українську націю, побудувати краще життя для нащадків, щоб вони жили у мирній країні. Головне зараз – це допомагати нашим ЗСУ, боротися на інформаційному фронті та не падати духом. Сьогодні війна триває. На нашій землі проливається людська кров, гинуть справжні сини і дочки українського народу. На жаль, ми втрачаємо і мирних жителів: дітей, жінок, людей похилого віку. Це страшно! Це дуже боляче! Та ми стоїмо! Бо ж ми – українці! Ті, які ніколи не здаються! І я переконана в тому, що будемо вільними. Адже Україна вже довела своє право на незалежність!