У кожного своя історія. Мені довелося вагітною переїжджати з Криму у 2014, де я жила і працювала. Батько дитини вибрав російську реальність і залишився, отримав кримський паспорт. Друзі змінили свою позицію, попрощалася і з ними. А у 2022 ми змушені були втікати з міста, бо його обстрілювали з артилерії та авіації. Місто було в оточенні, було чути звуки вибухів і градів.

Повна невідомість паралізовувала психіку. В перші дні продукти у магазинах ще були, люди скуповували все що можна, трохи пізніше почалися проблеми з логістикою, деякі магазини закривалися, а в аптеках були черги за медикаментами, серцеві і заспокійливі швидко закінчилися, за молоком, що привозив місцевий фермер, бо іншого не було, треба було півдня вистояти чергу. Не знаючи, що чекати, старалися оббігти всі аптеки міста, закупити для мами препарати і обмежити споживання їжі, щоб вистачило наявних продуктів на тривалий час.

Дитина чула звуки вибухів, бачила тривожних, знервованих близьких, підглядала новини, які дивився дідусь, бачила і чула наші літаки, сигнали тривоги, з якими ми ховалися в погребі. Школи вже не було, прогулянок також, всі її друзі знаходились з батьками. Все це треба було якось пояснювати. Евакуації не було, виїжджали хто як міг. До Києва їхали 9 годин, звідти евакуаційним рейсом на Тернопільщину. Там трохи приходили в норму. У дитини була підвищена тривожність, реагувала на гучні звуки, відслідковувала звуки, мала проблеми зі шкірою на нервовому грунті, втрату апетиту, знижену уважність і концентрацію, незібраність, розгубленість, що вплинуло на засвоєння шкільної програми. Потроху приходила в норму, займалися влітку, щоб наздогнати шкільний матеріал.

Найбільш важким і шокуючим було те, що називають порушенням законів і звичаїв війни. Сама війна, вторгнення на територію України - це жах. Але те, що ми дізналися після звільнення від окупантів Київщини та Чернігівщини - це невимовний жах. Обстріли будинків, лікарень, шкіл, вокзалів, черг людей. У війну з расією втягнена кожна українська родина, це біль втрат, фізичних можливостей, розставання з близькими, переживаннями за чоловіків, синів, батьків, що стали на захист нашої держави.