Моє життя змінилося. Я зі своїм сином поїхала з рідного міста, залишивши усе, що було: житло, роботу та батьків, бо вони залишились там. Найбільше постраждала дитина психологічно, бо він залишив друзів. Багато з них також поїхали і наразі усі розкидані по світу. Моїй дитині необхідно спілкування з однолітками, а його немає, бо на новому місці він не може знайти друзів. Дитина стала більш невпевненою у собі.

Найважче те, що ти бачиш, як ці ОРКИ ходять по твоєму місту, а ти нічого не можеш зробити, бо у них зброя, а ти просто жінка. Також важко знаходитись у місті, де постійно вибухи. І жахливо дізнаватися, що потрапили у житловий будинок.

Нестача медикаментів була, коли знаходились в окупованому місті.