У перший день війни я відчула розпач. З новин дізналась, що Росія бомбить українські міста. Селидове потім також почали обстрілювати. Руйнували будівлі та лікарні. У квітні поряд з моїм будинком прилетів снаряд, і я зрозуміла, що треба виїжджати. Дуже страшно в 63 роки залишитись без власної домівки.
У Полтавській області мене прийняли дуже добре. Ніхто ніколи не образив, досі люди допомагають чим можуть.
Я вважаю, що зараз для мене головне, що поряд всі рідні. Я мрію повернутись додому, дуже хочу прогулялись рідними вулицями.
