Коли почалася війна, я просто застигла. Я не вірила, що Росія знову нападе. У 2014 році все закінчилося швидко, і я тоді думала: ну, це все, гірше вже не буде. Але виявилося, що найстрашніше - попереду. З 2022 року почалося пекло.

У перший день я не знала, що робити. Просто стояла посеред квартири і не могла нікуди рушити. У голові була порожнеча. А потім почалися обстріли. Я жила в страху. З родиною у квітні виїхала до Дніпропетровської області. Там були деякий час у знайомих. На моєму шляху траплялись добрі люди. Зараз у рідному селі немає води, світла й газу. Там дуже важка ситуація. Повертатись я туди не буду, дуже хочу придбати житло, аби був власний куточок.