Я навчаюсь у Запоріжжі, на канікулах була вдома в селі у батьків. 23 лютого у них був ювілей весілля, ми святкували. А 24-го батько нас розбудив, сказав: «Прокидайтеся. Війна». Ми зібрали речі, документи на всякий випадок, якщо будемо виїжджати, але було більш-менш спокійно, і ми перебували до 30 березня в селі. 

2 березня заїхали руські та кадирівці, і село з тих пір село окуповане. Після двох обстрілів нас із молодшою сестричкою вивіз батьків друг. Ми проїхали 12 блокпостів. Дуже запам’яталося, як ми проїхали український блокпост, то дихати стало легше.

Квартиру в Запорожжі винайняти важко, тому що не всі хочуть переселенців, ціни зросли на квартири. З роботою також непросто, але ми знайшли. Різні організації нам допомагають, підтримують. 

Ми були в Фонді Ріната Ахметова, у вас все просто: прийшов, записався, і на наступний день забрав. Не треба стояти в черзі цілий день під сонцем. Дякуємо вам за допомогу.

Ми з сестрою тут, батьки в окупації в селі. Морально дуже важко. Зараз у Пологи не пускають гуманітарну українську допомогу або її перехоплюють. Колись нам показували, як росіяни видавали гуманітарну допомогу українськими продуктами. Вони показали себе як тварини, і це шокує.

Я зараз ніяких планів не будую. Чекаємо, коли закінчиться війна і все устаткується.