Перший день була паніка, не розуміли, що робити, зібрали рюкзак і очікували. Постійно дивились новини. Усі чекали на чудо якесь.

Ми жили у підвалі в умовах гуманітарної катастрофи без їжі та води, це було важко.

Страшніше за все було виїжджати з Маріуполя в нікуди, ми боялися потрапити з дітьми під обстріл.

Діти отримали психологічну травму, 

ми постійно знаходилися у підвалі під бомбардуваннями. Дуже тяжко і досі згадувати. 

Звертались до психологів після всього пережитого.