Ми пережили окупацію Херсона та влучання у наш будинок. Дитина дуже боялася російських військових. Після всього пережитого у неї залишилося одне просте бажання - щоб життя знову стало таким, яким було раніше.

24 лютого ми були вдома у Херсоні. Дитина прокинулася і збиралася до школи, але навколо вже лунали вибухи. Звичайний ранок, який мав початися зі школи, в одну мить перетворився на початок війни.

Син не міг зрозуміти, як це - війна, і що тепер буде далі. Ми пояснили йому, що на нашу країну напали. Але по-справжньому усвідомити те, що відбувається, дитині було дуже важко.

Одним із найстрашніших моментів став прихід російських військових у наше місто. А приблизно через два тижні вони прийшли з обшуком до нашого дому. Дитина дуже боялася озброєних військових і того, що може статися з нашою родиною.

Після пережитого син сильно змінився. Він став дуже агресивним. Ми намагаємося його заспокоювати, підтримувати і допомагати справлятися з емоціями, але виходить це не завжди.

Під час окупації були серйозні побутові труднощі. Не було води та електроенергії, багато необхідного неможливо було придбати, а грошей не вистачало.

Усю окупацію ми ховали наш український прапор. Він залишився з нами і тепер має для нашої родини особливе значення - як пам'ять про пережите і символ того, що навіть під час окупації ми не втрачали надії.