Одного вечора Алеся з донькою Вікторією вийшли ненадовго прогулятися. Раптом пролунали два потужні вибухи. Олеся інстинктивно накрила доньку собою. Віка дістала тяжке осколкове поранення лівої руки, перелом і вивих. Через безперервні обстріли родина не могла одразу дістатися до лікарні. Лише під ранок дівчинку привезли до Миколаївської обласної лікарні, де їй зробили операцію, що тривала близько шести годин. Лікарі оперували, а за вікном лунали обстріли. 

Далі - тривале відновлення та ще одна операція. Повністю повернути рухливість руки не вдалося. Вікторія каже, що вже навчилася жити з рукою, яка працює не повністю.  

Сьогодні Вікторія мріє про речі, які до війни здавалися звичайними: ходити до школи, вступити до університету, гуляти містом без повітряних тривог і хоча б один день прожити «просто нормальним життям». 

Для Алесі важливо, щоб історії українських дітей почув увесь світ і щоб пам’ять про пережите під час війни не зникала з часом.