Війна повністю зруйнувала наш будинок, нашу стабільність, наш спокій і наше щасливе життя вдома.

Перший день війни був жахіттям. Обстріли, паніка, неможливість зрозуміти, що відбувається. Було відчуття, ніби все це не насправді.

Я одразу розказала дітям, що почалася війна і що нам потрібно триматися тільки разом та бути обережними. Сказала їм, що війна - це дуже страшна річ, яка може зруйнувати все.

Найстрашніший день був 12 березня 2022 року. Тоді були прильоти у сусідній будинок і зовсім поруч, буквально за три метри від нашого підвалу, де ми сиділи з дітьми під час обстрілів. А обстріли починалися майже постійно. Було дуже страшно.

Ми майже жили у підвалі. Не було водопостачання, електрики, газу. У дворі на багатті готували чай і хлібні оладки. Але навіть вийти надвір було небезпечно, бо через постійні обстріли неможливо було перебувати на вулиці довше ніж п'ять хвилин. Наш стан був настільки критичний, що ми навіть не сподівались, що це колись закінчиться і що ми взагалі виживемо.

Не було ні їжі, ні води, магазини не працювали. Їли консерви, воду робили зі снігу - збирали його, ставили на сонце, а потім пропускали через фільтр. Крупи готували на багатті.

Коли ми виїжджали, то майже нічого з собою не взяли. Все сталося дуже раптово. Нашу вулицю так сильно бомбили, що сусідні будинки вже були майже зруйновані. У нас був приватний сектор, одноповерхові будинки. Ми виїхали майже без речей, рятуючи тільки себе і дітей.

Зараз ми постійно згадуємо наш будинок. Особливо боляче думати про те, що у дітей тільки-но з'явилася їхня власна кімната, де ми зробили ремонт. І все це війна забрала.