Собакар Аліна, учениця 11 класу Красноградського ліцею №2

Вчитель, що надихнув на написання есе - Долженкова Олена Іванівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну наш народ об’єднався, став сильнішим. Вже другий рік йде повномасштабна війна, а постійна волонтерська допомога цивільним чи військовим не зупиняється ні на секунду. Ми не впали духом, не здалися, продовжуємо виборювати нашу свободу. У нашій країні ми можемо бути вільними, бути собою. Люди тут найкращі, бо заради спільної мети борються разом. Тому я пишаюся, що я—українка.

Наш народ незламний, нескорений, бо ми допомагаємо один одному, бо ми продовжуємо боротися.

Українці роблять все задля нашої перемоги: лікарі—рятують наших героїв і цивільних; сапери роблять наше життя безпечнішим; артисти підіймають нам усім бойовий дух; просто цивільні—донатять на ЗСУ або допомагають іншими методами.

Я також роблю свій внесок у нашу перемогу. Ми з класом неодноразово відправляли посилки на передову; я, разом з іншими акторами зразкового аматорського театру естради “Вернісаж” виступала з благодійними концертами, щоб зібрати кошти на ЗСУ, а також я слухаю і дивлюся українське, тим самим підтримуючи наших.

“Так! Я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! Геть, думи сумні”,—цей уривок з вірша Лесі Українки на 100% описує українців. Ми продовжимо жити, продовжимо битися, продовжимо сподіватися і разом прийдемо до перемоги.