Мені 82 роки, ходжу з паличкою, ноги вже не носять, і немає в мене нікого. Я сама, допомоги немає: з рідні - одні виїхали, інші повмирали. Будь ласка, допоможіть мені, в чому можете.

Війна - це страх. Хіба можна вбивати людей, дітей, руйнувати все? 

Всі країни мовчать, нікуди нас не приймають. Мій син і онуки - в Росії. Я у них пробула 20 років, тепер ми не спілкуємося. У нас тут обстріли і все страшне.

Вода в мене є, привозять гуманітарну допомогу. Наші хлопці-солдати мені допомагають, так трошки і тягну. 

Чекаю, коли буде перемога, чекаю церковних дзвонів, а все немає і немає, і коли буде - Бог його знає.