Ми переселенці з Мирного жили у Оріховому. 24-го був мирний ранок, несподівано почалась тривога та почали падати ракети. Перша ніч була найстрашнішою, думки були різні, не розуміли, як таке могло статися.
Над головою літала авіація та бомбила. Це дуже страшно. Над нами літали гради, - це шокувало найбільше. Коли був наступ, ми чули танкові бої. Прилітало зовсім поряд. У мене восьмеро дітей, ми всі бігали до підвалу.
Було тяжко: продуктів було мало, не було світла та води. Ремонтні бригади намагалися все швидко полагодити.
Ми не хотіли полишати місто, у нас були домашні тварини. Вони залишилися там, за ними доглядають волонтери. Також періодично в Оріхів їздить чоловік.
Найважче у дорозі було доїхати, бо ми боялися обстрілів. Ми знали, що людей вбивали. Дякувати Богу, ми доїхали добре.
Переїхали до Запоріжжя, бо місто ближче до рідного дому. У першу ніч ми нормально поспали, вдихнули з полегшенням. Будемо тут до останнього. Ми вивезли мого батька та свекруху, але моя мама залишилась в окупації. Дуже за неї хвилююсь.
За час війни ми стали ближчими один до одного. Сподіваємося, далі так і буде.
Я поки не знаю, чи повернемось, коли закінчиться війна. Роботи немає, все зруйновано.Поки живемо одним днем, а як буде далі, я поки не думаю.
