Ми пробули в окупації 2 тижні, а потім виїхали разом з іншими мешканцями нашого села колонною в Київську область, південніше, там було спокійно і ми видихнули. І хоч в окупації були короткий проміжок часу, але це назавжди змінило моїх дітей: сина та доньку.

Найстрашніший день - 9 березня, день виїзду з окупації, коли ми проїжджали кацапські бойові машини та блокпост.

Люди ділилися всім, що було в кого, особливо їжею, і це допомогло нам протриматися.

Наші сусіди і ми всі трималися разом в окупації, моральна підтримка була чудова, наша та сусідів.

Була нестача води, бо в крані її не було з перших днів окупації, а ходити далеко не було змоги. Але в нашому котеджному містечку був запас води на випадок пожежі, і ми з цієї ємності набирали воду, кип’ятили її на вогнищі і пили, готували каші.

Опора та підтримка - чоловік, батьки, діти.