Я народилася в селі Копані колишнього Оріхівського району Запорізької області. Закінчила 11 класів школи та Оріхівський технікум. Працювала в колгоспі, а потім – в Оріхівській філії банку. На пенсію вийшла у 55 років. У лютому мені виповнилося 78. Наразі залишилася сама. Син у 2010 році помер. 

Я жила в Оріхові до початку війни. Ми всі були дуже здивовані, що таке сталося. Ніхто не очікував. Усі думали, що це лише на декілька днів, але вийшло інакше. 

До 11 травня ми залишалися вдома, ховалися в підвалі. А потім я не витримала: подзвонила в міську раду, дізналася про евакуацію та поїхала в Запоріжжя. Нас там прийняли, поселили в спорткомплексі. Зараз я проживаю на зйомній квартирі. Здоров’я нікудишнє, але ж жити потрібно. Прийде час – і ми здобудемо перемогу й будемо нормально жити далі. Оріхів майже весь розбили. Але є надія, що ми дочекаємося перемоги і буде все добре. 

У нас був запас своїх продуктів. Коли я поїхала, то не було вже ні світла, ні води, ні газу. У моїй квартирі вибиті вікна в спальні та лоджії. Просила сусідів, щоб повісили якесь простирадло. 

Я навіть не встигла взяти підходящого одягу. Стільки разів хотіла приїхати! І маршрутки ходили. Але не змогла, бо стріляли. Зараз там усе розбито. У нашому домі залишилися тільки жінка мого віку та її дочка. 

Я отримувала гуманітарну допомогу. Стояли з шостої ранку, і вже підходила наша черга, але в мене заклало праве вухо. Я засмутилася, і ми поїхали додому, нічого не отримавши. Я вже на квартирі жила. Приїхала туди, випила таблетку валеріани та лягла спати. І аж тоді попустило вухо. Слух мій погіршився. Коли ходила на роботу, то на здоров’я не скаржилась, а зараз маю купу болячок. Дуже вплинула ця війна... 

Мені нема куди їхати. Я хочу залишитись тут. Нехай би війна закінчилася хоч сьогодні. І всі мої друзі хочуть, щоб війна закінчилася швидше. Люди будувались і жили для себе, а вийшло ось таке...  Ми щодня лягаємо та встаємо з молитвою до Бога за всю Україну. 

Хотілося б повернутись додому й зустрітися з усіма, але незрозуміло, що далі буде. Наш край весь розбитий. Хочеться ще пожити трохи.