У перший день війни я спала, і раптом почалися якісь гучні звуки, щось гриміло. Один за одним почали телефонувати знайомі й рідні та говорити, що почалася війна

У місті не було світла і газу, але вода була своя, і їжі теж були певні запаси. Звісно, було важко, але це можна було витримати. Найголовніше - щоб не стріляли, бо саме це було найстрашніше.

Ми з родиною виїжджали на машині. Мене лякала постійна напруга в дорозі і невідомість попереду.

Зараз я не працюю, роботи немає. Коли ми приїхали, я познайомилася з дівчатами, і разом ми почали волонтерити. Ми плетемо сітки для ЗСУ, робимо окопні свічки. 

Моїй донечці 11 років. Після початку війни пережила сильний страх, який важко передати словами. Страх всередині живе і у мене. 

Я мрію про мир. Більше мені нічого не потрібно.