Третього березня до нас зайшли росіяни. Ми тікали від них через городи, коли бачили, що вони їдуть вулицею на танках. Не було ні світла, ні газу, ні води. Я не могла вийти з підвалу, аби приготувати їжу. Тижнями ми не милися, бо вийти на поверхню було небезпечно. Але доводилося іти, бо дитина хотіла їсти. Тим часом вибухи не вщухали. Було дуже страшно так жити, але полишати рідну домівку було дуже шкода.

Одного разу я була на вулиці і біля свого двору отримала осколкове поранення. Першу допомогу мені надали, а потім вивезли до Запоріжжя. Мені щелепу пробило наскрізь, лікарі зробили вже три операції. Зараз мені потрібне дороге лікування.

У Пологах залишились батьки чоловіка. Моя мама виїхала. Я сподіваюсь, що скоро закінчиться війна, і ми повернемось додому.