Заїкіна Тетяна, вчитель Івангородської філії КЗ «Олександрівський ліцей №2»

Моя Україна майбутнього

Кожен мій ранок, уже так стало традиційно, розпочинається не філіжанкою кави, а переглядом новин у моєму мобільному телефоні… Хіба я, жінка 50 років, думала колись про те, що буду жити у часи війни, часи страху та безнадії… Ні, чесно, не думала! А навпаки - жила життям звичайних людей, які знають лише робота-дім, дім-робота.

Влітку обов'язково відпочити на березі Азовського моря (хоча б днів 5-6), невеликий косметичний  ремонтик у  квартирі…

Та 24 лютого перевернуло моє життя з ніг на голову. Слово “війна” ввірвалося у кожен будинок українців і змусило всіх нас переглянути свої пріоритети, цінності та погляди на життя. Ми з чоловіком уперше у будень день не збиралися на роботу, а, як чумні, ходили по містечку: то до аптеки (вистояли у великій черзі, щоб почути, що вже ніяких ліків немає, бо односельці розібрали все, що можна було ще купити), то до магазину, щоб накупити хліба, соли та консервних виробів…

Усе було, як у тумані. Та, слава Богу, на другий день пішли до школи плести маскувальні сітки, і це було на той час схоже на душевний порятунок зруйнованої душі, що ти потрібен і твоя допомога наближатиме мир та спокій в Україні!

Ми не один день виконували цю роботу, а майже 2 тижні працювали всі пліч о пліч, не поспішаючи додому, не боячись повітряних тривог! Яке це було єднання, яке це було духовне зближення, яке це було бажання допомагати нашим захисникам!

Я вдячна моїй колезі по роботі, Світлані, яка кожен ранок, коли приходили плести сітки, підходила до нас і обіймала, ніби раділа тому, що ми можемо продовжувати жити, не дивлячись ні на що!

Це такі були перші дні війни у моєму житті. Зараз я продовжую  працювати  у школі, викладаю українську мову та літературу. Активно слідкую за новинами та, як усі мої рідні і знайомі, донатю на ЗСУ. Звичайно, лунають сирени, діти та вчителі спускаються зі своїми тривожними валізками у сховище…

Але страху та відчаю не маємо, бо є НАДІЯ у серці, є ВІРА у душі! Ми обов'язково здобудемо ПЕРЕМОГУ! МИР відновиться на нашій землі!

У майбутньому Україна зробить певні висновки: хто друг, а хто ворог. Наші славні захисники повернуться до своїх родин. І, на мою думку, саме вони заслуговують бути  депутатами Верховної  Ради України, бо ця перемога буде виборена тільки завдяки їхній мужності та наполегливості. І вони зможуть зробити Батьківщину сильною та впевненою у завтрашньому дні.

Корупцію викорінити буде важко у нашому суспільстві,  для цього також треба докласти багато зусиль. Та я вірю, що українці після перемоги будуть намагатися змінити нашу державу на кращу країну в Європі!

Може, це неправильно, але я б ніколи не дозволила повернутися на Україну молодим здоровим чоловікам, які злякалися війни і втекли у більш безпечні місця, тобто за кордон. Розумію жінок, адже вони - мами, які піклуються про своїх діточок. Але здорованів-ухилянтів - ніколи не зрозумію!

Бо у майбутньому нашої України вони хитрощами можуть посідати високі пости та керувати державою, не маючи на це ніякого морального права.

Так, Україна після війни буде довго відбудовуватися, відновлюватися. Це тривалий процес, але  наша держава відродиться, змужніє і буде пам'ятати, якою ціною ми матимемо нове життя.

У майбутньому ніхто не цуратиметься рідної, солов'їної мови! А патріотизм буде не лише у вишиванці, але й у думках про своє рідне, своє українське!

І люди не використовуватимуть у мовленні іншомовні слова, а спілкуватимуться  нашими споконвічно традиційними словами,  наприклад, замінять  окей на добре, консенсус на згода, візит на відвідини... Особисто я після того, як ми подолаємо ворога, запрошу на гостини усю свою родину, щоб разом порадіти, поплакати та у спільній молитві подякувати Богові та нашим воїнам за довгоочікуване визволення нашого народу!

 Я всім серцем мрію про нашу ПЕРЕМОГУ , Бога прошу у своїх молитвах про цей день. Адже це лихоліття повинно припинитися, ми маємо право жити і бути впевненими у завтрашньому дні, і, як до війни, ранок розпочинати філіжанкою кави та приємними новинами про нові досягнення українців.

Жити у МИРІ і злагоді не лише самі з собою, а з усім світом. Вірю, що так і буде, бо ми цього прагнемо мільйонами наших душ! Та хай здійсняться пророчі слова нашого Кобзаря:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

    А наостанок хочу подякувати всім захисникам нашої Батьківщини за можливість жити, працювати на рідній землі! Слава Україні! Слава Героям! Слава Богу, що вони у нас є!!!