"У Маріуполі у мене загинули батьки"

У перший день війни я була вдома. Мама прийшла з роботи, вона працювала на комбінаті Ілліча, її відпустили додому. Ми зібрались піти зняти гроші, скупитися. Особливого знання, що буде так страшно, не було, але все одно відчувалась тривога.

Коли вимкнули всі комунальні послуги, не було можливості ні нормально поїсти, ні помитись, ні погрітись, у квартирі відразу стало холодно. До того ж, доводилось постійно тримати вікна відчиненими, щоб вони не повилітали від вибухової хвилі. Я залишалась у Маріуполі півтора місяці і за цей час я не голодувала.

У Маріуполі у мене загинули батьки. Це те, що по-справжньому шокувало.

Коли я залишилась одна, проводили евакуацію з боку "днр". Мені нікуди було подітися - довелося це зробити.

Довелося пройти фільтрацію, відповідати на провокаційні запитання.

Тепер я живу в Ірпені Київської області разом з моєю тьотею. Ми вирішили жити з нею разом.

Я працюю і навчаюсь у Маріупольському державному університеті.

З психологічними труднощами не борюсь ніяк. Просто намагаюсь робити вигляд, що нічого не сталось. Але коли я усвідомлюю, що вже нічого не повернути, стає дуже важко.

Думаю, що війна закінчиться протягом наступного року.

Сподіваюсь, що буду жити зі своїми дідусем і бабусею, які залишились у Маріуполі.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/