Я жив у Маріуполі до 17 років. Потім вступив у Києві до університету. З 2013 року я мешкаю у столиці і на даний момент працюю у банку. Моя мама з труднощами, але вибралась з Маріуполя.

Повномасштабне вторгнення було зовсім неочікуваним. 

Найприкріше - це те, що у Маріуполь тепер не повернутися в принципі. До того ж, я залишився без житла у рідному місті. 

Шок ішов по накопичувальній - від однієї події до іншої. В цілому ж я людина стресостійка. Певно, найбільше шокував сам факт війни. 

Приємно те, що ми починаємо повертати наші території, що орків відігнали від Києва. Тішить, що ЗСУ поступово відновлюють спокій у країні. 

Мама ледве вибралась з Маріуполя. Вона погано спить. Ми позбулися нашого майна - двох будинків. Але ми не впадаємо у відчай, розвиваємось. Прийде час, коли ми відбудуємо все зруйноване. 

У моєму відчутті світу нічого не змінилось. Я продовжую працювати і підтримувати нашу армію. 

Я сподіваюсь, що війна закінчиться незабаром. Загарбники підуть з нашої землі. Хотілося б, щоб це було у найближчому майбутньому. Якщо я переживу війну, то все буде добре. Буду розвиватись, удосконалювати свою англійську.