Я мешкаю в селі Новомихайлівка, заміжня. З нами живуть ще моя мама та бабуся, якій 92 роки. Бабуся – інвалід першої групи, мати – інвалід третьої групи. У мами здоров'я немає, бабусю теж треба доглядати. Ми тулимося всі в одному будинку.

Згадується спокій, стабільність. Можна було поїхати будь-куди. Зараз живемо у якихось рамках, із перепустками. Звичайно, це незручно.

До війни я працювала медсестрою у поліклініці, у Мар'їнці. Влітку 2014 року розпочалися військові дії, а у серпні мені треба було виходити на роботу з декретної відпустки.

Вирішили переїхати, бо тут стріляли не так сильно, як у Мар'їнці. Там ми проживали на лінії розмежування, якраз у «червоній зоні». Ми були близько до шахти «Трудівська». У будинок прилітали уламки.

Я пам'ятаю, що ми гуляли з дітьми, тоді вже були обстріли у районі Пісок. Ми співчували людям і казали: добре, що в нас спокійно. При першому обстрілі наш будинок не постраждав, бо основний удар зазнала вулиця Заводська, в центрі.

Більше постраждала моя мама, бо працювала, але на початку війни теж втратила роботу. Вона працювала на водокачці, це вулиця Заводська. Постраждав дуже сильно молокозавод, там вибухало. Тоді постраждали дуже багато жителів міста. Люди стрибали з вікон та балконів, щоб врятуватися. Під час першого обстрілу ми з дитиною ховалися у підвалі під будинком.

Я вийшла заміж вже під час війни. У мене народилася донька, якій у січні буде шість років. Чоловік один працює, я не працюю, кудись улаштуватися неможливо.

Якби не було війни, все могло скластися зовсім по-іншому.

Хочеться забути обстріли, коли падаєш на дитину та закриваєш її. Ніколи не забуду, коли над моєю головою летіли кулі, коли стріляли мені по ногах. Напевно, це на все життя відклалося у пам'яті.

Моя дитина потрапила до лікарні, бо були проблеми із кишківником. Йому було три роки. Після цього вже із Курахового ми почали планувати переїзд. Було все зачинено, нас вивезли на швидкій.

Звичайні люди якось згуртувалися, допомагали одне одному. Була підтримка гуманітарних організацій. Ми отримували продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова, «Людина у біді» та UNICEF допомагали з одягом.

Мріємо, щоб закінчилася війна та настав мир.