Я навчалася у медичному коледжі, жила у гуртожитку Калінінського району Донецька, але у 2014 році мені довелося виїхати. Наразі проживаю у Максимілянівці Мар'їнського району Донецької області. На той час я вже була заміжня, але чоловік закінчував навчання, і ми поїхали до Первомайська Миколаївської області. Там я закінчила медичний коледж та отримала диплом. Звичайно, це було далеко від батьків. Але у 2015 році ми повернулися до Максимільянівки. Довго не могли знайти роботу, ні чоловік, ні я.

Пам'ятаю, коли почали бомбардувати Мар'їнку. Тоді обстріляли всю Заводську, обстріляли будинки. Чоловік їхав із роботи і був очевидцем цих подій. Перед блокпостом зупинили їхній автобус. І в цей час по Мар'їнці почалася бомбардування.

Якось я прокинулася о п'ятій ранку і почула такий шум, ніби вилітають вікна. Тоді обстріляли Георгіївку. Ми спросоння бігли в підвал і там ховалися, доки все затихло.

Раніше ми постійно їздили на ринок по продукти, було набагато простіше кудись поїхати. Навіть у медичному обслуговуванні зараз дуже важко. До війни могли за годину поїхати до Донецька і без направлення спокійно обстежитися. А зараз відправляють до Краматорська, Маріуполя або взагалі до сусідньої області.

Ніколи не забуду літо 2014 року. Щодня гинули люди, постійно обстрілювали. Весь час міняли вікна, бо сипалося скло, а потім перестали. Добре, що було літо. Чекали, доки закінчаться обстріли. Це було вже у Максимілянівці. Слава Богу, до нас не долітало. Через ці вибухи у людей сипалася штукатурка, з'явилися тріщини в будинках.

Я пам'ятаю, як перед Новим роком поїхала до коледжу забирати документи. Вже були блокпости, стало тяжко проїжджати. Була черга, багато людей, ще й холодно. Я ледве забрала документи. Директора у коледжі не було. Дочекалася і на останній автобус встигла додому. Приїжджаю, а мені кажуть, що із завтрашнього дня блокпости перекривають дорогу і можна буде проїхати лише з перепусткою. Мені пощастило, що встигла забрати документи.

Я була вагітна і не стало чоловіка. Він потрапив в аварію.

Я отримувала допомогу Фона Ріната Ахметова. Нам привозили крупи, молочку діткам, кашку, давали консерви, олію, борошно.

Дуже хочеться, щоби закінчилася війна і більше ніколи не летіли снаряди.