Мені 39 років. Війна нас застала в Слов’янську. Після 24 лютого ми ще були в місті до квітня. У крамницях було мало продуктів, тому що люди все розкупили. В аптеках майже не було медикаментів, тому дійсно було важко.

У квітні разом із доньками поїхали в Дніпропетровську область. Нас там приютила жінка, в якої чоловік служить. Там ми прожили пів року, а потім поїхали в місто Кременчук, і досі тут перебуваємо. Виїжджати було неважко. У доньки чоловік служить у поліції, і він нас вивіз. 

Мені було дуже тяжко, бо я виїхала з дітьми, а чоловік лишався в місті, і коли я чула, що наше місто обстрілюють, що є влучання – було страшно. 

На мою думку, війна завершиться не скоро, ще рік триватиме точно. Мрію повернутися додому. Хочеться, щоб у нас усе було чудово, щоб наша країна процвітала і була найкращою.