Мені 62 роки. Живу в місті Снігурівка Миколаївської області. З дев’ятнадцятого березня по десяте листопада минулого року воно було в окупації. 

Грошей не було. Окупанти розграбували магазини. Я жила завдяки тим запасам, які мала вдома. Ділилася з сусідами. Волонтери привозили медикаменти, поки росіяни пускали їх у місто. Не було світла, води, газу. 

Ми боялися виходити на вулицю, бо по місту ходили озброєні росіяни. У Снігурівці багато будинків зруйновано, чимало людей загинуло. 

Найстрашнішими були бомбардування. Я три тижні просиділа у погребі. У гараж влучив снаряд, коли в ньому були діти. Вони перелякалися. На щастя, залишилися живі. 

Я виїхала 19 квітня - після того, як потрапила під обстріл. Якраз були останні дні евакуації. Поїхала в Польщу. Після деокупації Снігурівки повернулася додому. Поки мене не було, мародери вкрали машину і пограбували будинок. Все, що зараз маю, – одяг із секонд-хенду та посуд і постіль, які отримала у якості гуманітарної допомоги. Чекаю на перемогу і відбудову України.