Близько місяця від початку війни з Золочіва не можна було виїхати – дорогу загородила колона окупантів. Навіть після того, як її знищили українські війська, вороги чатували на проїжджій частині і розтрілювали мирних жителів

Ми з селища Золочів Харківської області. Це прифронтова зона.

Життя було гарне до війни. Чоловік працював, я виховувала донечку. Але прийшли окупанти, і все змінилось за одну мить. Було дуже страшно – величезна колона їх техніки була в парі кілометрів від нас. Дяка нашим воїнам - вони ту колону розбили. Але спочатку до нас ніхто не міг доїхати, і в магазинах були повністю порожні полиці. Рятувала гуманітарна допомога: нам видавали муку, ми самі пекли хліб без дріжджів.

Обстріли спочатку лунали десь далеко, а потім почали обстрілювати і наше селище.

Ми трималися: зібрали в себе всю родину - чоловік 14 в одній хаті. Разом проживали цей час і підтримували один одного. Часто сиділи годинами в погребі. З маленькою дитиною це було дуже важко.

Найстрашніше було 24 березня: на сусідню вулицю скидали бомби, мій чоловік вийшов на вулицю, побачив, що до нас летів літак і сказав нам хутко ховатись у погребі. Було холодно, але ми схопились в чому були і побігли, дитину забрали з ліжка в одній піжамі. Більше терпіти було несила, і 25 березня ми виїхали до Полтави. До того виїхати було майже неможливо, тому що на головній трасі стояла разбита колонна окупантів. В перші дні розстріляли мирного жителя, який їхав повз цю колону забирати свою сім’ю. 

Виїжджати було складно. Таксисти просили нереальні суми за те, щоб довезти якихось 40 кілометрів до Харкова. Нам допоміг знайомий - вивіз нас до вокзалу, і ми далі вибиралися на евакуаційному потязі.

Ми сіли в потяг і поїхали, але що робити, не знали. Я до війни займалася продажем дитячих речей, і була в мене клієнтка з Полтави. Вона весь час писала мені, запитувала, як ми. Ми спілкувалися з нею в онлайні, але ніколи не бачилися. Вона покликала нас до себе. Ми їй дуже вдячні, тому що просто не знали що робити і куди йти. Було дуже дивно після обстрілів опинитись у цілковитому спокої. У Полтаві, ніби, інше життя було.

Ми пережили тяжкі події. Шокувало те, що бомби летіли у житлові будинки. Дуже багато людей загинуло.

Росіяни не якісь об'єкти руйнували, а навмисно лупили по житловим будинкам.

Після пережитого все в моєму світогляді перевернулося з ніг на голову. Уже не віриться, що буде колись нормальне життя. Ми зараз приїхали на якийсь час у Золочів і просто жахаємось тому, що окупанти зробили з нашим селищем. Стільки зруйнованих будинків! Я не знаю, чи зможе Золочів жити, як раніше. Сподіваємося, що будемо жити і скоро переможемо.