Після таких прильотів Валентина з чоловіком швидко зібрались і поїхали з Гуляйполя

Ми з Гуляйполя. Усе життя там прожили – мирно і дружно.

24 лютого ми були шоковані. Я ніколи не думала, що путін почне війну, вважала, що це тільки розмови. Другого березня вже ні світла не було, ні води. Обстрілювали ті будинки, що зі сторони Пологів. Газ перебили. Люди звідти зразу повиїжджали, бо неможливо було жити під обстрілами.

Ми ж на снарядах не розумілися. Якось перед вечором ми з сусідкою стояли на вулиці. Раптом майже над нашими головами вибухнуло щось схоже на салют.

Вже пізніше ми дізналися, що це фосфорні бомби. А тоді стояли і просто дивилися, замість того, щоб сховатися.

Нашим сусідам в будинки снаряди влучили. Нам пошкодило дах, сарай побило, скло вибило. Страшно було. Поряд на господарчих гаражах дах горів. Ми швидко зібралися й виїхали. Спочатку в Ужгород, потім - у Запоріжжя.

Коли повернулися з Ужгорода і їздили додому, щоб хоч якісь речі забрати, ми були шоковані побаченим. Місто все розбите: багатоповерхівки, центр, магазини. Ми не думали, що так буде.