Інна Михайлівна зараз у Запоріжжі - її рідне село окуповане

Я жила з сином та онуком. Я онука виховувала з чотирьох років - його невістка кинула. Зараз йому 17, вчиться на третьому курсі в коледжі.

Ми раніше в Запоріжжі мешкали. Я усе життя пропрацювала у кафе та ресторанах кухарем. Потім переїхали в Кінські Роздори. Це за Пологами. Я займалась городом та господарством. Син у Запоріжжі працював в охороні на заводі.

Коли почалась війна, жінки бігали по селу і плакали. Ми не уявляли, що буде далі, таблетки пили, щоб хоч якось заспокоїтись. Коли росіяни нас обстріляли, ми закрили хату і поїхали у Запоріжжя.

Зараз знайомі розказують, що у Кінських Роздорах росіяни ходять по вулицях, в школі сидять, в лікарні. У гарні хати заселилися.

Стареньких людей з дому повиганяли. Забрали трактори, машини, повивозили зерно. Більшість людей із дітьми повиїжджали.

Але там багато наших, які приятелюють із росіянами.

Світло є, а зв’язку немає. Росіяни дали комбайн і солярку, щоб люди прибрали городи. Отакий «благородний жест» зробили. Зате трактор, який возив воду, забрали. Навіть не знаю, як там тепер. У багатьох свердловини є, колодязі - то, може, діляться водою.

Ми у Запоріжжі на квартирі живемо. Син працює, допомагає людям з Пологів грішми, харчами. Не знаю, як ми туди повернемося і що попереду. Пологи розбили вщент. Онучка поїхала в Німеччину, там дочка живе. Онука дитинку там народила в травні. Вона хоче повернутися сюди - тут її чоловік. А я не знаю, що їй на це казати - тут надто небезпечно.