Історію подано мовою оригіналу

Я не зрозуміла, що це війна. Ввімкула телевізор і спитала: «Доцю, що це таке? Це що, Велику Вітчизняну показують?», а вона каже: «Ні, мамо, це зараз війна йде». 

В нас у Дружківці зруйнували другу школу, шосту частково, восьму, технікум зруйнували, спортивний комплекс. Житловий будинок біля будівельного технікуму теж постраждав. Багато руйнувань.

Дочка наполягла, щоб я виїхала. Сестра двоюрідна раніше переїхала в Жовті Води і мене кликала. Вона допомогла мені переїхати, тепер винаймаю квартиру і живу тут. Квартира в стані ремонту, але живу - все нормально, чистенько. Я вимила все. Якщо щось негативне в голову лізе, починаю молитву читати – і це відволікає мене.

Хочеться, щоб війна швидше закінчилась. Тяжко морально бути в чужому краю. Хоча тут, у Жовтих Водах, люди дуже добрі: і подушку мені дали, і килим. Дякую. 

Сусідка наварить вареників – мені принесе. Дуже гарні люди тут, і вони мені допомагають боротися з труднощами.

З приводу медикаментів я не зверталась до волонтерів, сама бігала по аптеках. У мене гіпертонія, і я шукала собі ліки. Привозили гуманітарку. Фонд Ріната Ахметова гарну останню гуманітарку дав, дай Боже йому здоров’я. Нехай продуктів і небагато, але все дуже якісне.