Федоров Михайло, 15 років, КЗ “ Малорогозянський ліцей”, с.Мала Рогозянка
Я вважаю, що краще миру на землі нічого і бути не може. Одного дня я почув, що на сході України почався військовий конфлікт. Мені це видалося дуже дивним. Я бачив та чув про війну тільки з фільмів, з розповідей старших.
Влітку 2014 року я мав їхати з мамою до Полтави, гостювати у сестри. Саме в той день я зрозумів та усвідомив для себе, що розпочалась війна.
На Київському вокзалі в Полтаві, зійшовши з потяга, ми почули якийсь шелест. Це був дуже дивний звук десь угорі. Коли ми підняли голови, то побачили декілька військових літаків. Всі люди притихли і, затамувавши подих, дивилися в небо. На їх обличчях можна побачити страх. Це було моє перше усвідомлення того, що світ не буде для мене таким, яким він був раніше. Війна... Це страшне слово неначе застигло у повітрі над нами разом з тими літаками.
Сім років вже пройшло з того часу. Ми всі ці роки живемо в стані тривоги, в якійсь постійній недомовленості, що ж буде завтра. За ці сім років я багато чого усвідомив.
Я ще підліток, але я розумію, що війна і військові конфлікти не виникають на порожньому місці. Як правило, вона виникає тому, що народи і їх політики не можуть про щось домовитися мирно. Вона виникає тому, що хтось ставить свої інтереси вище інтересів інших людей і не хоче поступатися. А воюють зараз ні в чому чому не винні люди. Найстрашніше те, що батьки отримують звістки про смерть своїх синів і дочок. Страшно й те, що молоді люди повертаються додому каліками. Вони повертаються додому зі скаліченими душами.
Кожного дня, переглядаючи по телебаченню чи у Гуглі стрічки новин, я надіюся побачити звістку про те, що конфлікт вирішено і всі воєнні дії припиняться. Адже війна -це скалічений душі людей, жах, голод, втрати, демографічні проблеми.
Звичайно, я знав, що війна - це негативне явище. Але вона була колись давно. Я бачив це з екранів телевізорів, переглядаючи фільми про Другу світову війну. Я захоплювався бійцями, які воювали проти нацистів. Я також знав, що у світі в різних країнах спалахують якісь військові конфлікти, перевороти, але це було далеко від мене.
Страшним є те, що люди не пам'ятають уроків історії. В кожному тисячолітті, в кожному столітті точилася війна. На жаль, ніхто не робить висновки. Все забувається, і на світовій арені знову з'являється країна-агресор. Війни будуть точитися до того часу, доки на генному рівні людство не зрозуміє, що це жах.
Для мене мир на землі - це спокійно прокидатися вранці, збиратися до школи, після уроків забігати на хвильку до бабусі, щоб провідати. Це також спокійна сімейна вечеря, коли ми всі разом обговорюємо наш день. А ще, це - лягати увечері спати і мріяти про вступ і навчання у ВНЗі, який я для себе обрав.
Мир неможливий доти, доки кожен не віднайде мир у своїй душі, доки не визначиться з духовними цінностями, доки не стане терплячим до інших людей. Якщо ми зможемо знайти гармонію з собою, то зможемо і збудувати добрий безпечний світ для всіх людей.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.