Кононенко Марія, Слатинський ліцей, с. Слатине
Есе "Неподалік іде війна"
Війна – найстрашніше, що може бути. Лебеді війни прилітають зненацька, вони покривають своїм чорним крилом нашу країну. Ці лебеді несуть із собою сум та сльози матерів, жінок, дівчат. Ми не уявляємо, що вона покличе за собою. Замість сміху дітей ми чуємо крик. Чисте небо – затягує чорними та густими хмарами, навіть сонця не видно.
Уперше я почула про війну по телебаченню, але я не надала цьому вагомого значення, на жаль. Пізніше про війну почула від близьких. Вони розмовляли тихо, але я почула.
Тоді тільки розпочалися військові дії. Усе частіше лунало слово «війна», і я почала детальніше стежити за новинами. Усі програми кричали про бойові дії, телебачення гуділо від новин з місця подій.
У звичайний шкільний день до нас в ліцей прийшла нова дівчинка. ЇЇ звали Олена. Вона часто була сумна.
Я ближче познайомилась із нею. Оленка розповідала про місце, де жила до того, як переїхали. Вона розповідала про своє життя до війни, а потім про час, коли почалися бойові дії. Тоді її життя розділило на дві частини: щасливе безтурботне життя до війни та життя під пострілами автоматів. Під час розповіді було чути як тремтів її голос. Це були тяжкі спогади.
Саме у той момент я зрозуміла, що таке війна та як вона впливає на життя людей. Багато сімей залишають свої домівки, щоб врятуватися. Чоловіки мужньо йдуть захищати свою неньку Україну, вони знають, що можуть загинути. Матері відпускають своїх синів знаючи, що можуть більше ніколи їх не побачити.
Найбільше у світі щастя — це мир на землі, коли люди живуть спокійно, а земля не здригається від страшних вибухів, діти вчаться, здобувають знання, щоб зробити наш край ще прекраснішим. Мир на землі — це найбільше благо, бо є тато і мама, ніхто не гине у боях, і багато радості у світі.
