З початком війни в наше життя прийшов великий сум, тривога, повна відсутність безпеки та постійний страх за життя моєї дитини. Я емоційно та психологічно виснажена, адже продовжую жити та виховувати її абсолютно одна. З батьком дитини ми розлучені, він із нею не спілкується, і вона дуже тяжко сприймає цю відмову. Ми постійно перебуваємо в великому стресі, який уже сильно сказується на нашому здоровʼї. Ситуацію погіршує й минуле - дитина отримала травму через постійні сварки з батьком, які відбувалися раніше.

Найстрашніший день для мене - це початок війни. Але насправді таких днів тепер безліч. Особливо страшно стає тоді, коли йдуть масові обстріли, навколо руйнуються дома, гибнуть мирні люди, і ти просто в заціпенінні чекаєш, хто буде наступний.

Попри весь цей жах і постійну напругу, я намагаюся вберегти дитячу душу. Моя дитина знаходить свій порятунок і розраду в творчості - вона захоплюється музикою та малюванням, намагаючись через мистецтво втекти від важкої реальності.