"Тут є лікарі, а найголовніше – тренажери"

В одному з геріатричних закладів Дніпра мешкає понад 80 переселенців з «гарячих» точок України. Здебільшого – з Донеччини й Луганщини. Люди бажають бути ближче до дому й одразу, коли буде безпечно, повернутися до рідних осель. А втім, на малій батьківщині житло вціліло далеко не в кожного. І їхнім єдиним домом поки лишається соціальний заклад у Дніпрі.

Ця установа досить велика – має два п’ятиповерхові корпуси загальною площею 20 тисяч квадратних метрів, перебуває тут близько 600 людей. Здебільшого літніх, самотніх і з інвалідністю. Один із корпусів повністю відремонтований, натомість, у другому роботи лише планують.

Напередодні Нового року проєкт Радіо Свобода «Ти як?» завітав до геріатричного закладу, щоб побачити, як тут живеться переселенцям, які подекуди втратили все. Матеріал Радіо Свобода.

68-річна Валентина Остапова – із селища Нью-Йорк, що у Бахмутському районі Донецької області. До повномасштабної війни пенсіонерка жила в однокімнатній квартирі п’ятиповерхівки разом із трьома кішками. Жінка також доглядала за сімома бездомними тваринами на вулиці. Через котів, говорить вона, навіть після початку обстрілів вирішила залишатися вдома. Разом з сусідами ховалися у підвалі.

Валентина Остапова, переселенка

«Харчі були, але газу не було. І треба було готувати все на вогнищі, на вулиці. Поряд дитсадок розбомбили, школу розбомбили», – згадує переселенка.

Під час одного з обстрілів у жовтні 2022-го Валентину, яка була вдома, вдарило вибуховою хвилею. Жінка сильно забила хребет – і відтоді її руки втратили рухомість. Лікарів у селищі під вогнем уже не було – і вже тоді вона наважилася на евакуацію.

Військові привезли Валентину до Дніпра. Після кількох місяців у лікарні жінка опинилася в геріатричному пансіонаті. Тут вона активно бореться за своє одужання: ходить на лікувальну фізкультуру та масажі.

Валентина в кімнаті соцзакладу

Повернуся і перше, що зроблю, – вікна. Їх повибивало вибуховою хвилею, треба нові

Валентина Остапова

«Поки не можу нікуди поїхати й через руки – мені треба займатися, розробляти їх. Тут є лікарі, а найголовніше – тренажери. Поки тримаюся. Головне, що тут немає обстрілів, що не треба бігти рятуватися в підвал. Дуже хочеться додому, якби обстріли Нью-Йорка закінчилися – зразу б. Повернуся і перше, що зроблю, – вікна. Їх повибивало вибуховою хвилею, треба нові», – говорить переселенка.

Санвузол

«Ставлення дуже добре. Палата велика, чиста, світла, санітарна кімната теж. Я в палаті разом з трьома жінками, одна з них – лежача», – каже вона.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.