Усмонова Анастасія, 16 років, учениця 1-го курсу Нікопольського професійного ліцею, м. Нікополь

Вчитель, що надихнув на написання есе: Канищева Інна Василівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

24 лютого 2022 року. Ця дата розділила моє життя навпіл : до і після. Лячно було під час обстрілів селища, а ще страшніше бачити та відчувати страх маленької сестрички, яка прокидалася вночі від вибухів. Ця жахлива ніч, двадцять четвертого лютого, змусила задуматися про кожну хвилину свого життя та рідних тобі людей.

Пам'ятаю цей момент. Ніч. І почалося щось страшне, я навіть уявити не могла, що почалася війна. Вибухи лунали по всій Україні, мене накрив страх, в будинку було чути, як дзвенів посуд, тряслись вікна. А потім... Небо запалало, близько лунали вибухи. Мама постійно повторювала: " Не хвилюйся, доню. Усе буде добре! "

Ця жахлива ніч перевернула життя усіх українців.

Я ніколи б у житті не подумала і не уявила в страшному сні, що мені доведеться жити під час війни. Війна. Ніби просте слово, усього п'ять літер, але скільки асоціацій пробуджує в нас воно: біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов. Цей день, коли почалася війна залишиться у пам'яті кожного українця, найстрашніший день у житті кожного. Я відчувала біль за своє селище, за всю Україну. Життя змінилося... Раніше я не звертала уваги на те, як співають пташки, як сходить та сідає сонечко. А зараз я звертаю увагу на всілякі дрібниці і хочу піймати та відчути кожну хвилину, секунду. Життя змінилося на "до" та "після". Після двадцять четвертого лютого життя кожного з нас змінилося: у когось - більше, у когось - менше, щось стало іншим на певний час, а щось назавжди. З переоцінкою цінностей, з переосмисленням багатьох речей.

Я почала цінувати кожну хвилину свого життя, розуміючи, що завтра може не бути. Так і моя родину цінує кожну мить.

Мене приголомшило те, що почали стріляти, коли люди спали, спали малі дітки і навіть не уявляючи, що через п'ять хвилин всю Україну почнуть знищувати. Приголомшило те, що їм не шкода невинних діточок та людей, які ні в чому не винні. Приголомшує те, що вони так легко руйнують будинки, чуже майно, яке люди будували роками та вкладали в це свою душу. Ламати - не будувати!

Мир для мене- велика цінність, яку я часом не ціную, величність, яка часто розчиняється у буденності. Але мир живе в моїй душі і я вірю, що незабаром мир пануватиме в Україні. Усвідомлення цінності миру прийшло до мене зовсім нещодавно.

Знаєте, це страшно. Хотілося б щоб з неба летів сніг, а не гради, там на лінії вогню, гинуть молоді хлопці, чиїсь брати, батьки, чоловіки. Ми - покоління, яке не було морально і фізично готовими до війни. Але ми покоління, яке вміє і може навчатися цінувати мир. Мир важливий, бо без нього усе інше втрачає сенс, втрачає цінність. Мир важливий, бо тоді нам не потрібно боятися за те, чи буде твоє місто чи село цілим завтра. Мир важливий, бо дає нам змогу планувати майбутнє. А зараз ми не знаємо, що буде завтра. За мир потрібно боротися!

Україна, завжди була дуже миролюбною державою. Вона ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, але лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. Українці завжди віддавали життя під мирним небом і працювали на рідній землі. Хай Господь почує наші молитви, щоб живими повернулися наші герої, допоможе нам жити в спокої і мирі.