Савіна Марія, 16 років, студентка 1 курсу Криворізького фахового коледжу торгівлі та готельно-ресторанного бізнесу, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.

Вчитель, що надихнув на написання есе - Йорж Валентина Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

На початку лютого я прочитала в газеті прогноз відомого астролога Влада Росса про можливий повномасштабний військовий напад в лютому-березні РФ на Україну, то я відклала газету, мені не вірилось в цю маячню. Але коли все частіше стали з’являтися чутки серед людей, то ми обговорювали це питання в родині і, як більшість, ми не повірили, що це можливо в наш час. Але це сталося! Зненацька, підступно…

Вранці 24 лютого, я прокинулась, щоб привести себе в належний вигляд, як раптом, мене зупинила мама і з тремтінням у голосі сказала: «Донечко, ти не йдеш сьогодні до школи, почалася війна…». Розгубленість! Жах! Нерозуміння , що робити! З того часу життя моєї родини змінилося… Постійні повітряні тривоги порушили спокійний спосіб нашого життя, мама була постійно у депресії. Вона працює в комунальній сфері обслуговування мешканців району, а ця сфера увесь час з початку війни працювала, приносячи користь потерпілим. Незважаючи на повітряну тривогу, їй потрібно було їхати на роботу , тому що її чекали колеги та люди, які потребували допомоги. Мене вбило з початком війни те, що країна, яку ми вважали братньою, з якою переплелися наші сімейні зв’язки, без будь-яких причин, зухвало напала на нашу країну.

Рідний брат моєї бабусі живе в Москві. І через його позицію стосовно війни, ми припинили з ним спілкування.

Бабуся переконливо сказала, що після війни, вона перед портретом їхніх батьків, розірве з ним зв’язки назавжди.

А жорстокість, знущання російських військових не вкладаються в голові нормальної людини… Згадаємо Бучу, Гостомель, Ізюм, Маріуполь,

руйнацію українських міст і сіл, вбивство українських дітей, людей похилого віку, наших братів і батьків - за ці звірства засуджує їх цивілізований світ. Я дуже часто перед собою ставлю питання: «Невже ці нелюди не понесуть покарання, невже все це їм зійде з рук?!». Але попри все, наш народ згуртувався як ніколи. Відомі співаки, артисти пішли в тероборону, аби захищати свої міста і села, кожний клаптик української землі. А який волонтерський рух! Він допомагає українській армії наближати нашу Перемогу. А які патріоти своєї держави наші діти! Вони також є співучасниками боротьби з ворогом, прикладів можна наводити дуже багато…

Я зі своїм братом були причепними до збирання коштів для ЗСУ, а бабуся з мамою допомогали кухарям у школі готувати їжу для наших воїнів.

Я переконана, що Перемога за нами! Наш український народ – нескорена, незламна, мужня нація, яка буде стояти до кінця, боронячи свою Батьківщину. Я пишаюся тим, що я українка, донька українського народу. Переконана, що неодмінно настане мир і злагода в нашій державі! І кожен з нас буде цінувати кожну мить мирного життя! Ми все відбудуємо і Україна розквітне як пишний сад!