Я працював машиністом залізничного транспорту. Коли розпочалася війна, був на роботі. 26 лютого я повернувся додому з роботи. 19 березня зайшли росіяни у Снігурівку, а я поїхав до Одеси на роботу гуманітарним автобусом. Тепер повернувся додому. 

Поки я був в евакуації, хату мою відчинили, обшукали її. Може, це свої, може, російські солдати, бо вони поряд квартирувалися. Зараз продовжую працювати. 

Поки був у Снігурівці, все було в дефіциті. Рашисти нічого не давали. А коли виїхав, Україна допомагала і речами, і харчуванням, і роботою. 

Найважче було покинути дім. Моя дочка з півторарічною онучкою не хотіла виїжджати. Я її умовив виїхати і теж евакуювався. Шкода було покидати все нажите - не для рашистів це наживалось. 

Мої дві дочки виїхали в Іспанію. Залишився я і зять. Він теж працює на залізниці. 

Війна змінила світогляд. Почав інакше дивитися на життя, на людей. Навіть не знав, хто поряд живе. Війна прийшла і показала, хто є хто.