Цвєткова Софія, учениця 10 класу Комунального закладу "Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ступенів "Січовий колегіум " Запорізької обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Власова Ольга Миколаївна

Моя Україна майбутнього

Моя Україна – безмежні степи і поля, синє небо, високі гори і безкрайнє море. Насолоджуватися красою рідної країни, споглядати її величаві ландшафти і захоплюватися кожним куточком такої рідної серцю землі… Чи не це є Миром? Гортаючи сторінки останніх подій, - ні. Цей природний Мир було порушено, викривлено, зруйновано. Тепер він означає набагато-набагато більше…

Спокій громадян, захист домівок, життя в своїй країні не під окупацією, відсутність обстрілів, корупції і психологічного тиску, гарантії безпеки цивільного населення, робота Міжнародного Гуманітарного Права, недопустимість насильної депортації, насильства в цілому – це все складники Миру сьогодні.

Це правда якою вона є. Звісно, не все було згадано, адже неможливо перечислити весь список болю, страждань завданих українцям. Неможливо просто спалити його і… забути.

Цей жах назавжди у наших думках, снах. У серцях. У наших душах... Назавжди.

Майбутнє… Так незвично говорити про нього зараз, коли живеш сьогоденням. Чи буде у мене можливість побачити Завтра? Беззаперечно. Адже Україна майбутнього – це результат наших сьогоднішніх дій і вчинків. Те, що відбувається зараз (вчора, сьогодні, завтра), - стане наслідком того, якою буде наша країна.

Україна майбутнього – це, безсумнівно, перешкоди. Це зльоти і падіння, маленькі звершення і великі перемоги.

Більшість вірить, що після нашої Перемоги все стане у рази краще. Так, звісно, адже ми отримаємо Головне, чого прагнемо – Спокій та Мир. Позбавимося від страху, що щелепами тримає всередині; від безсилля, коли не можеш бути впевненим, що завтра твій дім не буде зруйнований, життя покалічено, або, взагалі, - відібрано. Усе це попереду...

Але не треба забувати, що Перемога – це Відбудова. Саме так, з великої літери. Після війни нікуди не зникнуть зруйновані будинки, вщент стерті з лиця землі міста та села, пошкоджені ландшафти і лінії електропостачання, заміновані поля і моря. Нікуди…

Війна – це катастрофа не тільки воєнного характеру, але й техногенного і, навіть, природного! Всі ці проблеми чекають на нас тоді. Чекають на нас вже Зараз. Так, ми впораємося, адже ми разом, чи не так? Але, на мою думку, початок повинен бути покладений вже сьогодні. Люди не чекають завершення Катастрофи. Вони і зараз працюють, щоб врятувати когось з-під завалів під час трагедії.

Україна майбутнього - це не тільки труднощі, які чекають на нас. Це й прекрасне: наша єдність, спільна робота, можливість мати своє, власне, житло, можливість бути частиною чогось більшого і надійнішого, долучитися до міжнародної співпраці. Це про Нове, але, безсумнівно, хороше. Не знаю як Ви, а я прагну побачити все це на власні очі.

Я дійсно пишаюся своїм народом. Допомога, підтримка одне одного, емпатія, які надходять від громадян, чи не є запорукою майбутнього нашої країни. Безліч людей з усього світу роблять багато вагомих речей, які відрізняються за характером, можливостями, але мають спільну мету – пришвидшити Дні Спокою для нашої Батьківщини. Я також щодень чекаю на Перемогу України. Але що я зроблю, як вона настане? Для мене це питання складне, адже я дійсно не знаю, що зроблю.

Можливо: зателефоную сестрі, що знаходиться через війну за кордоном; вшаную пам’ять всім героям, що мужньо обороняли нашу країну; намагатимусь робити все можливе, щоб допомагати людям, які постраждали під час воєнних дій; вчитимусь заради себе та майбутнього нашої країни.

Спробую зробити все, що від мене залежить, щоб не допустити повторення сюжету. Це й про поширення інформації у маси на міжнародному рівні, і про акцентування «гарячих» питань щодо прав дітей, які були депортовані з території України, і про роботу Міжнародного гуманітарного права.

Та все це так схоже на те, чим я займаюсь вже зараз… Саме тому, Україна майбутнього – Моя Україна – результат того, що ми зробили, робимо і будемо робити.

Саме тому, Україна майбутнього – це ми, українці. Так думаю я. А якою є Україна майбутнього для Вас?