Васик Артем, 9 клас, Плесенська гімназія, Хмельницька область

Вчитель, що надихнув на написання есе — Українець Владислава Андріївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Вже майже тисячу днів моя рідна країна бореться. Бореться за правду, бореться за мир, бореться за справедливість. Новий день – випробування для кожного громадянина…

Вітаю. Я – Артем. Звичайнісінький учень. Це історія про війну, що змінила мене, мій світогляд та моє майбутнє.

24.02.2022. Початок. Я, як і більшість українців, відчував страх. Важко було повірити, що у XXI столітті відбуватиметься кривава війна, а ще важче уявити те, що вона доторкнеться саме нас.

У перші дні, коли «металеві» птахи летіли у наші міста, страх пробирав мене до кожної клітинки тіла, а майбутнє стало взагалі невизначеним. Однак ми, українці, знайшли в собі сили об’єднатися. У моєму житті почали з’являтися волонтерські ініціативи, знайомі та друзі активно допомагали військовим: закривали збори, плели сітки, збирали гуманітарну допомогу. Я теж почав діяти, і приєднавшись до шкільної волонтерської групи, почав допомагати чим міг.

Перший рік. Я почав цінувати… час. Раніше й думати не міг, скільки важать такі прості речі як смачна вечеря вдома, катання на велосипедах із друзями, навіть звичайні шкільні дні.

Тепер, коли навколо було відносно тихо, здавалося чудом. Я впевнився, що життя надто коротке, щоб відкладати важливі речі на безвік.

Другий рік. Ворог не спинився. Нові виклики. Нові випробування. Знайомі вирушили на фронт. Деякі з них повернулися, але не так, як хотів я це бачити… Деякі залишились там. Мабуть, більше нічого не варто писати. Лише одне. Вірю та пам’ятаю.

Сьогодні, коли минає більше тисячі днів війни, я відчуваю себе маленькою частиною великої боротьби. Я і надалі волонтерю. Я живу тут. В моменті. Попри весь біль втрат я бачу зміни. Зміни у моїй свідомості. Війна навчила мене бути сильнішим та впевненим. Держава стала нацією, що буде боротись до останнього подиху.

Я впевнений, що сила та єднання українців приведуть до світлого та мирного майбутнього.

Тисяча днів війни – це довгий та важкий шлях. Йдемо та будемо йти. Я люблю своє, ціную свободу та поважаю тих, хто готовий віддати за неї все. Я вірю, що колись зможу сказати: «Це був найважчий, але найважливіший досвід мого життя».

Я – Артем. І це була моя коротка історія. Історія про мужність та єдність, про біль втрат та радість перемог.

Вірю. Надіюсь.