Ми багатодітна родина. Коли почалася війна, старша донька навчалась в Бахмуті, її до дому привезли військові. Потім почався обстріл нашого міста, ми не змогли це пережити та вирішили евакуюватися до Києва. З собою забрали ще бабусю 85 років. Після цього у наймолодшої доньки почався загальний недорозвиток мовлення. Ми водили її до психолога, потім нам надали логопеда. Середня донька теж переживає: далеко від дому, навчання, орендована квартира, нема друзів., не звиклий до нас ритм життя.

У Києві зараз теж неспокійно: тривоги, недосипання вночі, дратівливість. Хочеться швидшої перемоги. Щоб настав мир в Україні.

Найстрашніше – це обстріли. Я пів року лікувалася у невролога, були сильні головні болі. Коли ми приїхали до Києва, то з дітьми розмовляв психолог.