"Три чесноти, три людські цінності, три почуття людського серця"

Щербак Євгенія, 15 років, Пришибський ліцей

Віра, надія, любов… Я чула, що це три сестри…

Вони допомагають жити, дають радість, надихають у важкі хвилини життя. Вони навіть рятують, здійснюючи справжні дива. А хто ж із них старша? Віра? Віра дає надію, а та приводить до любові. Але «сестри» можуть і мінятися місцями. Іноді все починається з любові. Вона породжує надію, а та зміцнюється до віри. Або, навпаки, під час якихось неприємностей раптом затеплиться вогник надії, розгориться і зміцниться до віри, а та переросте у велике почуття любові.

Одного осіннього дня, як і завжди, я прийшла зі школи і одразу сіла за комп’ютер, щоб перевірити електронну пошту. Зовсім випадково мені на очі потрапило рекламне оголошення з якимись статтями на тему війни на Донбасі. «Цікаво», - подумала я і клацнула на посилання до статті. Там було написано про події, які цього дня відбулися в зоні АТО, про наявність жертв, їх імена та багато чого іншого. Прогорнувши трохи вниз, я побачила відео з інтерв’ю одного із бійців АТО. Звичайно ж, я його подивилася.

У цьому відео воїну ставили різні питання. На більшість із них я навіть не звернула уваги, але останні декілька торкнули мене до глибини самої душі:- Чому ви вирішили піти воювати?- Я хочу захищати свою Батьківщину.- Чому для вас це так важливо?- Це мій рідний дім. Я тут народився і виріс. Хочу, щоб мої діти та наступні покоління теж росли у цій чудовій країні, щоб Україна цвіла та розвивалася! Хто ж, як не я, буде захищати нашу незалежність? Адже люди повинні жити у мирі та злагоді!- І вам не страшно? Ви кожного дня ставите своє життя під загрозу!- Ні, не страшно, адже у мене є оберіг, навіть 3 обереги – це три мої сестрички – Віра, Надія, Любов. Вони дають мені віру у завтрашній день, надію в те, що я виживу, любов, яка мене підтримує і зігріває у складних воєнних буднях. Я знаю, що вони моляться за мене, за моїх побратимів і за нашу Україну. А це велика сила. Отже, війна скоро закінчиться. Ці слова потрясли мене, змінили, заставили задуматись. Мені здалося, я враз стала дорослою.

Коли почалися події на Донбасі, я була зовсім маленькою та нічого не розуміла. Рідні мої люди про щось говорили, кожного дня з нетерпінням чекали нового випуску новин, щоб дізнатись більше інформації. Я бачила сльози матусі, коли вона дивилась ці новини, і серйозний погляд батька.

Може, щоб винищити народ, а, може, щоб заробити грошей? Так, а як же тоді той хлопець, його щирі слова? І тисячі таких, як він? Адже вони воюють заради своїх коханих, своїх батьків, своїх дітей. Стараються заради нас, заради чистого неба над головою, заради спокійного життя наступних поколінь. Це справді важливо та заслуговує поваги.

Нісенітниця якась! У голові не вкладається! Я дуже шкодую, що раніше так байдуже ставилася до цієї теми. Але цьому є виправдання: я була мала, і нічого тоді не розуміла. Ця тема справді є дуже важливою для кожного із нас. Якби не наші сміливі, хоробрі герої, все могло б обернутися інакше. Так, війна це справді зло, бо вона несе за собою багато втрат та збитків.

Скоро до нас прийде свято Віри, Надії, Любові. Говорять, що коли три сестри збираються разом, вони здатні творити чудеса, звернути гори. А зібратися вони можуть тільки в душі людини, тільки в людському серці. Так, знайдімо там місце для них. І здобудемо ми ПЕРЕМОГУ!