Гавриш Дмитро, 8 клас
Благодатнівська гімназія Широківської селищної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Гавриш Тетяна Володимирівна

Війна. Моя історія

Крізь сон чую дзвінок телефона. Крізь сон чую стурбований голос мами, потім «Не може бути! Цього не може бути!!!», потім плач. Вже не хочеться спати, якесь підступне хвилювання почало наповнювати душу. Відкрилися двері, зайшла заплакана мама, сіла на краю ліжка, гладила моє волосся, дивилася на сплячу сестру, а по щоках невпинно котилися сльози й падали на мою подушку…

Війна! Це слово я почув пізніше. Ми з сестрою бачили стурбованих батьків, бабулю, телефон не замовкав…. Війна! Війна! Про це говорили скрізь! Привітні, усміхнені односельці стали похмурими й стривоженими.

Війна! Війна! Війна! Ось і тривожна валізка, й чіткі настанови мами щодо нашої поведінки у певних ситуаціях, важливі номери телефонів… На душі тривожно й надзвичайно тихо: не хочеться грати, не хочеться пустувати, не хочеться рухатися….

«Кацапи вже в балці!!!» - прокричав батько… Переїзд. З нами в машині наша кішка Боня, собаки Джесі, Жук. Не змогли залишити їх, не могли зрадити вірних…

Содати, БТРи, «Гради», танки, вибухи, постріли! Ні, це не комп’ютерна гра, як колись. Це була моя реальність! Повітряні тривоги, рев сирени, укриття, мерехтіння свічки - це була моя реальність!!! Тоді я ще не знав і не думав, що це буде так довго тривати…. Я не думав, що до цього можна звикнути…

Та в цьому жаху була й щаслива подія – народився братик Максим. Це маленьке сонечко освітило нашу родину й темні часи. Нове життя дарує нові надії. Дуже хочу, щоб брат був щасливим, бо, уявіть, у його житті ще не було жодного мирного дня!!!

Нічого!!! Війна нас не ламає, а загартовує, робить сильнішими й стійкішими. Я впевнений, я щиро вірю, що зовсім скоро моєю реальністю будуть МИР, ЧИСТЕ НЕБО, РАДІСНА РІДНЯ Й ОДНОСЕЛЬЦІ! Й наступна назва мого твору буде «Мир. Моя історія»!!!