Мені 32 роки. Жила з чоловіком і дитиною в Харкові. Працювала вихователькою у дитячому садку, а чоловік – закрійником на підприємстві.
24 лютого прокинулися від вибухів. Чоловік сказав, що почалася війна. Глянули у вікно – побачили зарево з боку Чугуєва. Потім зібралися й поїхали до друзів. Вони жили в будинку, у якому було справжнє бомбосховище. В ньому було чимало людей, дехто – з домашніми тваринами.
Другого березня збиралися їхати в Полтаву. Тільки сіли в автомобіль – неподалік вибухнув снаряд. Ми злякалися й знову побігли у бомбосховище.
Згодом все ж таки виїхали. Відстань від Харкова до Полтави – 118 кілометрів, однак ми добиралися цілий день, бо були великі затори. Приємно вразили полтавчани. Сусіди допомагають. Є гуманітарна допомога.
У квітні чоловік повернувся в Харків, а ми з сином залишилися в Полтаві. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Хочу додому. Люблю наше місто.
