Я родом зі Снігурівки. Навчалася у школі, працювала вожатою у таборі, а потім вступила до педінституту на факультет фізичного виховання. Весь час працювала вчителем і тренером. Перед вислугою років трудилась у спортивній школі. Брала участь у спортивних змаганнях. Мене знають у місті як спортсменку.

У мене двоє дітей: син і донька. Донька онкохвора. Я весь час із нею, доглядаю її. Вона погано себе почуває. Також є онук, йому 19 років. Він вирішив служити в ЗСУ. Оформлюється на контракт. Ось така наша сім'я.

Коли почалось повномасштабне вторгнення російських військ, ми ходили ховатися у підвал дитячого садка. А потім, коли вже було неможливо перебувати у Снігурівці, я виїхала у Херсон і залишилась там на вісім місяців. Коли їхали, дуже боялися.

У підвалі я захворіла на двостороннє запалення легенів. Мене рятували у Херсоні. Тепер маю хворе серце. Тільки-но починаються обстріли, у мене відбувається панічна атака.

В нашій квартирі розбили два вікна і двері. Жити взимку було неможливо. Ми змушені були виїхати. А у грудні я повернулася.

Коли ми були в окупації, то не у нас не було ні води, ні їжі. Син допомагав. У Херсоні один раз привозили гуманітарну допомогу. Не можу сказати, що ми були всім забезпечені. А тут у Снігурівці нам надають гуманітарну допомогу регулярно.

Два дні тому у нас був сильний артобстріл. Ми живемо в центрі, влучання було з трьох боків: по гімназії, будинку культури та четвертій школі. Наш дім піднімався догори дриґом. Ми живемо за двісті метрів від епіцентру влучань.

Сподіваємося, що війна закінчиться якомога швидше.