Мені 42 роки, я живу в маленькому селі Єлизаветівка. У мене є син і чоловік. Війну ми дуже погано пережили. 

Ми вдома були. Дізналися з новин по телевізору. Коли по нас стріляли, це дуже важко було перенести - це найбільша трудність. Коли зайшли російські солдати в село, також було дуже страшно, ми не знали, куди ховатися.

Шокувало, як окупанти ходили по хатах, забирали людей. Брали, що їм потрібно було. Вони себе почували як у себе вдома. Творили, що хотіли.

Магазини не працювали. Їжа була тільки та, що в погребі. Світла у нас не було. Вода, правда, своя була в криниці.

Морально дуже важко для усіх, для всієї сім’ї. Я і до сих пір стикаюся з такими труднощами. Дуже важко переживаю такі події.