Мені 70 років. Я живу в місті Охтирка. 

У перший день війни російська армія вдарила по місту. Мій будинок знаходиться у приватному секторі, до мого району не дійшли обстріли. А от центр дуже постраждав. Я їздив обдивлятися місто. 

Мерія, універмаг, магазини, деякі багатоповерхові будинки – все розбито. Страшна картина. ТЕЦ розбили – п’ятеро людей загинуло.

З продуктами проблем не було. Міг купити домашнього молока. Деякі магазини працювали. Моя дружина – ліквідатор аварії на Чорнобилі. У неї друга група інвалідності. Вона отримувала гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Тож ми не голодували. 

Я не наважився нікуди їхати. Дружина виїхала, а я не захотів залишати будинок і господарство без нагляду. У мене є кролі й курочки, їх треба було годувати. 

У нас були біженці з Харкова: чоловік з вагітною дружиною. Вони в нас тиждень пожили. Увесь цей час не вилазили з погреба. Мою дружину також трусило. А я дуже спокійний. Все сприймаю холоднокровно. Очі закрив і сплю. Чому бути, того не минути.

Я думаю, що після перемоги наша Україна буде квітучою.