Я пам’ятаю, я сидів удома. Ми з мамою почули постріли – відразу злякалися, і мама відразу замовила автобус, і ми поїхали. Тому що там воювали, стріляють, на танках їздять, людей вбивають. Нас не було три тижні, потім ми повернулися.
У нашому районі ніби все було спокійно, в інших районах, звичайно, ще тривала війна. Потім настав 2015 рік, і у нас усе було нормально. Я більше почав розуміти людей, наскільки їм іноді буває погано.
Є мрія – щоб ніколи ніхто не помирав.
.png "Бабуся Алла була патріоткою України")
%20(1).png "«У нас всі шахти затоплені, й навряд чи там можна буде жити»")
